Ле́кція (лат. lectio - читання) — основна форма проведення навчальних занять, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу.

Лекція є основною формою навчального процесу у вищій школі. Усний виклад предмета викладачем, а також публічне читання на яку-небудь тему.

Мета лекції – розкрити основні положення теми, досягнення науки, з’ясувати невирішені проблеми, узагальнити досвід роботи, дати рекомендації щодо використання основних висновків за темами на практичних заняттях.

Види лекцій

вступна

тематична

оглядова

інформаційна

підсумкова (заключна)

комплексна

лекція-зустріч

Залежно від методів викладу навчального матеріалу лекції поділяються на монологічні, інформаційно-проблемні, проблемні, лекції-бесіди тощо.

Семіна́рське заня́ття — форма навчального заняття, при якій викладач організовує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).

Мета: забезпечити студентам можливість оволодіти навичками і вміннями використовувати теоретичні знання. Завдання: • Розвиток творчого і професійного мислення • Пізнавальна мотивація • Повторення і закріплення знань • Педагогічне спілкування.

Види семінарських занять:

1. Просемінар – своєрідний практикум, що проводиться на молодших курсах.

2. Власне семінар. Має 3 типи:

фундаментальне опрацювання окремих тем,

поглиблення вивчення інформації з курсу, дослідницький тип.

• Семінар запитань і відповідей

• Семінар – розгорнута бесіда

• Семінар – коментоване читання

• Семінар – дискусія і т.д.

Етапи підготовки:

• Прослуховування лекції з теми семінару

• Підбір літератури

• Вивчення і конспектування рекомендованої літератури

• Складання тексту виступу

• Активна участь у проведенні семінару.

Особливості:

• Не нагромаджувати багато фактів

• Готуватися заздалегідь

• Глибоко продумувати зміст матеріалу.

3. Спецсемінар – проводиться на старших курсах, орієнтація студентів на групову роботу, використання спеціальних прийомів.

Самостійна навчально-пізнавальна робота студентів - різнома­нітні види індивідуальної і колективної діяльності студентів, які здійснюються ними на навчальних заняттях або в позааудиторний час за завданнями викладача, під його керівництвом, але без йо­го безпосередньої участі.

       Вона є завершальним етапом розв'язання навчально-пізнавальних завдань, які розглядалися на лекціях, семі­нарах, практичних і лабораторних заняттях. Адже знання можна вважати надбанням студента тільки за умови, що він приклав для їх здобуття свої розумові і практичні зу­силля.

       Самостійна робота студентів сприяє формуванню са­мостійності, ініціативності, дисциплінованості, точності, почуття відповідальності, необхідних майбутньому фахів­цю у навчанні і професійній діяльності.

       Важливим завданням викладача вищого навчального закладу є правильне організування самостійної роботи, за­безпечення умов успішного її перебігу, що передбачає не лише базову, наукову, а й відповідну педагогічну його під­готовку, вміння педагогічне доцільно активізувати пізнавальні сили студентів у навчальному процесі.

       Щоб самостійна робота давала хороші результати, її не­обхідно планувати і організовувати у поєднанні з іншими формами навчання. Вирішальним у цьому є ретельний від­бір викладачами і кафедрою змісту та обсягу навчального матеріалу для самостійного опрацювання студентами.

       Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах передбачено, що самостійна робота студентів має становити не менше 1/3 і не більше 2/3 загального обсягу часу, відведеного на вивчення кон­кретної дисципліни. Така кількість годин дає змогу розви­вати пізнавальну активність, формувати самостійність як рису особистості, здатність до творчого розв'язання сучас­них виробничих завдань, уміння приймати рішення.

       Визначаючи місце окремих предметів у самостійній ро­боті кафедри, слід враховувати специфіку предмета, його складність і дидактичну спрямованість. На виконання са­мостійної роботи в позааудиторний час відводиться 3—4 години на день, в т. ч. й у вихідні.

       Щоб не перевантажувати студентів самостійною робо­тою, не позбавляти їх можливості раціонально розподіля­ти час для роботи над усіма предметами, нормуванням са­мостійної роботи мають займатися насамперед кафедри й деканати, а також методичні комісії факультетів.

       Система керівництва індивідуальною самостійною ро­ботою студентів охоплює: чітке її планування, детальне продумування її організування, безпосереднє або опосеред­коване керівництво з боку викладача, систематичний кон­троль за поетапними і кінцевим результатами самостійної роботи студентів, оперативне доведення до відома студен­тів оцінки результатів їх самостійної роботи і внесення від­повідних корективів у її організування.

       Самостійну роботу студентів класифікують за різними критеріями.

       1. З огляду на місце і час проведення, характер керів­ництва нею з боку викладача і спосіб здійснення контролю за її результатами виокремлюють:

       а)  самостійну роботу студентів на аудиторних заняттях;

       б)  позааудиторну самостійну роботу (самостійні занят­тя студентів);

       в) самостійну роботу студентів під контролем виклада­ча (індивідуальні заняття з викладачем).

       2.  За рівнем обов'язковості виокремлюють (В. Буряк):

       а) обов'язкову, що передбачена навчальними планами і робочими програмами. Це виконання традиційних до­машніх завдань, написання і захист курсових та диплом­них робіт, а також ті види завдань, які студенти самостій­но виконують під час ознайомлювальної, навчальної, ви­робничої і переддипломної практик;

       б) бажану - наукова й дослідницька робота студентів, що полягає у самостійному проведенні досліджень, зби­ранні наукової інформації, її аналізі; до цієї ж категорії належать аудитори! потокові та групові заняття, участь у роботі наукового студентського товариства (гуртки, кон­ференції, підготовка доповідей, тез, статей);

       в) добровільну - робота в позааудиторний час, участь у внутрікафедральних, міжкафедральних, міжфакультетських, міжвузівських, всеукраїнських олімпіадах, кон­курсах, вікторинах.

       3.  За видами діяльності виділяють:

       а)  навчально-пізнавальну (через мислення,  аналіз, синтез тощо);

       б)  професійну (певні конкретні дії студента, що їх ви­конують спеціалісти на виробництві).

       4.  За рівнями мотивації виокремлюють:

       а)  самостійну роботу низького рівня (до самостійних дій студента спонукає викладач, допомагаючи йому прак­тично і постійно контролюючи виконання);

       б)  самостійну роботу середнього рівня (до роботи хоча й спонукає викладач, але студент працює самостійно, кон­тролюючи самого себе);

       в)  високого рівня (виконання завдання організовує і контролює сам студент).

       На сучасному етапі в організації самостійної роботи студентів цікавим є застосування випереджувальних зав­дань (І. Трубавіна), тобто завдань, спрямованих на повне або часткове самостійне оволодіння матеріалом до його вивчення за програмою, а також на підготовку до його за­своєння на занятті. Особливість їх полягає в добровільнос­ті вибору та виконання. Розрізняють такі їх види:

       а) за характером навчально-пізнавальної діяльності: репродуктивні (передбачають дії за готовим зразком, у ти­повій ситуації); частково-пошукові (вимагають дій у подіб­ній ситуації, за загальним орієнтиром, складеним напівсамостійно); творчі (студент діє за самостійно складеним алгоритмом (сукупність дій, правил), у новій ситуації);

       б)  за часом виконання: короткочасні (розраховані на 1—2 дні); середні за тривалістю (виконуються протягом 2 днів — 2 тижнів); довготривалі (розраховані на виконан­ня протягом до 2 місяців);

       в)  за обсягом: дрібні (вимагають вивчення окремого пи­тання теми); середні (пов'язані з розглядом кількох взає­мопов'язаних питань або невеликої теми); великі (охоплю­ють велику тему, розділ, курс);

       г)  за прийомами розумової діяльності: зорієнтовані на порівняння, класифікацію, аналогію, визначення голов­ного, пояснення зв'язків між причиною та наслідками, ар­гументацію, доказ, узагальнення та конкретизацію, оці­нювання тощо.

       Випереджувальні завдання можна підбирати для інди­відуальної і групової роботи. Індивідуальні роботи перед­бачають врахування реальних навчальних можливостей студентів при постановці завдання. Вони мають бути різними за складністю, обсягом, терміном виконання, характером навчально-пізнавальної діяльності, якістю та кількістю джерел для виконання тощо. Групові випере­джувальні завдання мають бути спільними для групи сту­дентів (гомогенної чи гетерогенної), але зорієнтованими на самостійну роботу кожного, на основі чого здійснюється виконання завдання загалом.

       Випереджальні завдання можна пропонувати до лек­цій (завдання, спрямовані на самостійне ознайомлення з новим матеріалом за підручником, довідковою літерату­рою, на збір фактичного матеріалу для доповнення); до се­мінарських занять (завдання, зорієнтовані на вивчення першоджерел, складання плану диспуту, питань для «моз­кового штурму», бесіди, проблемних питань, на складання плану семінарського заняття); до практичних занять (зав­дання, спрямовані на підготовку і проведення екскурсії, рольових і ділових ігор, добір фактичного матеріалу, скла­дання планів, програм тощо).